Розрахунок при звільненні має бути вчасним.

Випадки затримки виплати заробітної плати не рідкі. Досить часто й при звільненні роботодавець не розраховується зі своїм працівником вчасно. А дарма. Адже законом встановлюється принцип невідкладності дій роботодавця щодо здійснення розрахунку. Нажаль, але далеко не всі робітники знають, що у разі несвоєчасного розрахунку при звільненні вони мають право на компенсацію середнього заробітку за увесь час затримки при розрахунку.

Статтею 43 Конституції України гарантується право кожного на заробітну плату не нижче рівня , встановленого законом та її своєчасне одержання.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (№ 322-VIII від 10.12.1971 р) виплата всіх сум, належних працівникові від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення їм вимоги про розрахунок. Крім цього, ст. 47 КЗпП встановлюється обов'язок роботодавця видати працівникові в день звільнення належно оформлену трудову книжку.

При наданні відпустки з наступним звільненням розрахунок із заробітної плати з працівником також повинен бути здійснений не пізніше, ніж в останній день роботи перед відпусткою, хоча в трудовій книжці працівника як день звільнення (останній день роботи) буде зазначений останній день відпустки.

Якщо ж "розрахункові" не були вчасно виплачені з вини роботодавця, то ст. 117 КЗпП передбачається відповідальність підприємства, установи або організації перед працівником. В такому випадку звільненому працівникові виплачується його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток, який роботодавець зобов'язаний в цьому випадку виплатити, розраховується на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.11.1995 р..

Підприємство повинно самостійно нарахувати і виплатити цю суму разом із заробітною платою . Ніяких додаткових звернень з цього приводу до колишнього роботодавця не потрібно.

Якщо ж колишній роботодавець добровільно не сплатив цю суму, працівник має можливість звернутися до суду за захистом своїх прав.

Зазвичай, такі вимоги пред'являються разом з позовом про стягнення сум невиплаченої заробітної плати. Але трапляються і випадки, коли роботодавець вже розрахувався, а цю компенсацію не виплатив.

Слід мати на увазі, що ч. 2 ст. 233 КЗпП встановлюється необмежений строк позовної давності за позовами про стягнення належної працівникові заробітної плати. Ця норма офіційно розтлумачена двома Рішеннями Конституційного Суду України: № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 р.. Позовна давність не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, а також про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Але що стосується стягнення середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні слід мати на увазі, що законом встановлюються досить стислі строки звернення до суду за такими позовами.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору (в

т . . ч. щодо невиплати належних йому сум при звільненні) безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був довідатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 р. прийшов до висновку, що перебіг цього строку починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Суд, при відсутності спору про розмір коштів, які повинні бути виплачені працівникові при звільненні, стягує з роботодавця відповідну суму. При наявності спору про розмір належних до виплати при звільненні сум , згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП, компенсація середнього заробітку виплачується в тому випадку, якщо спір вирішений на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Такі ситуації виникають найчастіше коли роботодавець виплачує суми при розрахунку не в повному обсязі, наприклад, відмовляється виплатити компенсацію за невикористані відпустки за минулі роки.

Якщо в суді разом з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки "розрахункових" також розглядається справа про стягнення невиплачених сум заробітної плати, то середній заробіток стягується по день винесення судом рішення, по суті справи.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 3 липня 2013 р ухвалив постанову по справі № 6-64цс13, предметом якої був спір про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проаналізувавши норми ч. 1 ст. 116 і ч. 1 ст. 117 КЗпП України, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або засобів у роботодавця не виключає його провини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Саме на ці обставини найчастіше за все і посилалися роботодавці. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві і незначна частка заборгованості підприємства перед працівником з виплати заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Сума компенсації не ставиться в залежність від отримання заробітної плати за новим місцем роботи. Частина третя ст. 117 КЗпП, що це передбачала, вилучена Законом № 3248-XIV від 20 грудня 2005 р..

Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" (№ 3674-VI від 08 липня 2011 р.) передбачається, що судовий збір не стягується з позивачів при зверненні до суду у справах про стягнення заробітної плати. А от при зверненні до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку доведеться сплатити судовий збір. Мінімальний розмір судового збору складе 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640 грн.). Максимальна сума судового збору складає не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8000 грн.). Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на цій же підставі.

Говорячи про відповідальність за затримку виплати заробітної плати в цілому, законодавством передбачається кримінальна відповідальність за такі дії. Згідно ст. 175 Кримінального кодексу України (№ 2341-III від 05.04.2001г.), безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплат громадянам більш ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, - карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 8500 до 17000 грн.) або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Якщо це діяння було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, - штраф може досягати полутора тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500 грн.), або каратися обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до неї вона здійснила виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам.

Крім кримінальної відповідальності ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (№ 2050 III, від 19 жовтня 2000 р.) передбачається, що підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів, в т. ч. пенсій, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та ін., в разі порушення встановлених термінів їх виплата, в т. ч. з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Ця компенсація виплачується в разі затримки на один і більше календарних місяців.

Сума компенсації розраховується шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Інфляція в місяць, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

При затримці зарплати менше ніж на місяць, розраховувати на будь-яку компенсацію не доводиться (крім затримки "розрахункових"). Чинним законодавством поки не передбачено відповідальності за такі дії, якщо, звичайно ж, вона не встановлена колективним або трудовим договором.

Таким чином, керівник зобов'язаний разом з трудовою книжкою перерахувати працівникові його заробіток. В іншому випадку - понести відповідальність за несвоєчасний розрахунок.